(Не) бути дівчинкою в шкіряночці.

Той день був якимсь не таким, як зазвичай. В мене з'явився час, щоб піти до однієї з улюблених кав'ярень неподалік центру. Кава мені треба не для бадьорості. Це вже звичний ритуал - поговорити з бариста, попити каву не на роботі, і не в погоні за респондентом, а от просто посидіти. Якщо зможу прочитати кілька сторінок книги - це все, успіх! 

Поскільки мій типаж - "женщіна у великому пуховику", на мене мало звертають уваги. З насолодою від музики в навушниках і в теплі (бо мій пуховик витримує морози до -40, і це перевірено) йшла в середмісті Черкас. Після якогось металу заграло щось тужливе, і тут я прозріла.

Довкола мене було скільки дівчаток. Так, саме дівчаток. Отих ніжних, на підборах, в шкіряночках, в чорних джинсах - "слімсах", з маленькими чорними сумочками, з червоними кігтиками, з довгим волоссям та нарощеними віями. Вони просто шерять любов, красу, добро і...  "І всяке таке, чого явно в мене нема", - сказала я собі, і дійшла нарешті до "точки розливу кави". 

Бариста відразу запитав, чому я така загружена. А мене реально пригрузило! 

"Всьо, драма - трагєдія, шо робить?". І тут зайшла пані, років так 35-40, красива, охайна, і з нарощеними віями. Голівуд, чи як воно там в біса називається. Ну, коли за віями не видно очей. Як писав Маланюк "двояко вагаються трагічні терези". Наче і красиво, а наче й дитинство грає в одному місці. Відразу подумала: "Ось у що перетворюються дівчатка в шкіряночці". 

Дівчатка в шкіряночці. Саме це поняття з'явилося тоді, коли наш спільний друг привів в компанію дівчину. Гарненька, в тій самій шкіряночці, і така, як я описувала вище. От просто типова красива дівчинка з вулиці Черкас. Я не знаю, чому ми почали говорити про вік, але вона сказала: "Мені 15". Тут я не змогла і слова сказати, просто "а, прикольно". Я гадала, що їй не менше 23, я подумала, що вона навіть старша мене. Але ж ні, дівчинка саме закінчує школу. 

І поруч сиджу я, все та Аньчька в парці і шапці і бєрцах, бо на вулиці холодно. "Так, порівняно з нею ти уродєц просто". Думала про це ще кілька днів. Але потім, знову ж, один бариста сказав: 

- Ой, Іщенко, не начинай. Ці дєвочки такі і будуть всю жизнь!

- Клас, ти мене "успокоїв".

- Та ти не поняла. Просто коли вони підростуть, з ними мозги не ростимуть. А ти шо, як вони будеш у -30 в кожанкі чи в шубі ходить, мерзнуть, зато буть красівою? Шось мало вірю. В тебе є адекватність в голові. Так шо перестань. А діти хай собі балуються. 

Так, у 22 відчуваєш себе тіткою, яка хоче всіх виховати. Але потім "стоп, мені 22, якого дурня, я старша них лише на кілька років!".

Межу дуже видно. Зараз дівчатка в шкіряночках знімають сторіз, де хитають головою під музику, а ми пишемо проблемні статті і нам не все одно на щось суспільно - важливе. Або "мнє важно, шоби мір ва всьом мірє і екалогія", але по факту не цікавляться, що в місті проблеми із сортуванням і переробкою сміття. Є скільки глибоких тем.

До чого я це все. Не люблять в нас відразу за розум. І це логічно, адже першим спрацьовує зоровий центр, коли ми знайомимось із людьми. 

Я не буду дівчинкою в шкіряночці, бо виховали нас так. Казали, що головне - бути розумною, вихованою і тепло вдягатися. А про те, що хлопчики не люблять некрасивих, нам чомусь не говорили. Попри всю лажу ситуації, є і приємні речі.

- Знаєш, тебе якшо вдіть в ту кожанку, та накрасить, та вот ета всьо, то ти ж вообщє будеш золота женщіна, мужики штабелями лягатимуть, от побач, - сказав Юрко, і подав мені каву. 

- Не видумуй, ніхто не буде...

- В тебе є мозг, який можна просто оформить зверху,  і всьо. А в тих падруг скільки не оформляй, і скільки не пускай слину на внєшность, мозгів то нема. І я б не хотів, шоб моя жінка в мороз ходила роздіта. 

Йшла, пила ще одну каву по дорозі, і знала, що таки Юрєц має рацію. Головне - мозок, а вдягти тіло по моді - це питання часу.