Не люблю хворіти, не люблю семінари.

Давненько ж я сюди нічого не писала. А знаєте чого? Бо університет забирає надзвичайно багато часу, і мені катастрофічно не вистачє часу. Але все ж, які в мене зараз будні?

ЧНУ ім. Богдана Хмельницького живе в звичному ритмі. Щоранку замучені студенти з невиспаними обличчями йдуть на навчання, немов на каторгу. Потім семінари, на яких ми сидимо, як зомбі, і стараємось заробити бали до екзамену.
Пройшовши 7 кіл пекла нарешті нас відпускають додому. І тут постає вибір - або я успішна  студентка без сну, або я здорова людина із трійками.

Як ви знаєте, в мене стипендії вже нема. Тому висновок напрошується сам.
Але зараз я починаю той період, коли поспати 6-7 годин  для мене стає недозволеною розкішшю, і доводиться обмежуватися чотирма годинами хоч якогось, але все ж сну.

Сьогодні, прийшовши після пар, я просто впала і заснула. Проспала три години, і тепер моя совість мене їсть поїдом. Завтра семінар з Історії Зарубіжної Літератури, а я навіть не в змозі прочитати щось. Причиною того стала цифра 37,4. На градуснику. Так, я захворіла.
Щоб вилікуватись треба гарно їсти і повноцінно спати. Та постає дилема - я ж студентка, про який повноцінний сон ітиме мова, та про які нормальні прийоми їжі ви говорите? Ні, такого нема.
Я студентка, і цим все сказано. Тому, виживаю як є.
От так і живемо, від п'ятниці до п'ятниці.