Тринадцять днів тому ( чернетка, до якої я нарешті дібралась ).

Моменти передчасного просвітлення в моїй голові трапляються не так часто, адже депресивна завіса є рушієм всього живого і неживого в мені. Так постійно. Я чекаю того ранку, коли все стане краще, і я зрозумію для чого я живу, що робити наступні декілька років, і що було не так, тобто що мене спиняло.

Сьогодні цей ранок настав. Так, саме сьогодні, 1 серпня 2015 року. Ще 31 липня, під час дощу я поверталась додому, маючи в рюкзаку пляшку вина і щось на закуску типу коржиків з шоколадом чи щось таке. Не суть. Я прийшла додому розбита і без настрою, бо по дорозі думала про нікчемність свого життя. Увімкнула фільм. Подивилась його. Заснула, маючи пусту голову, бо втомилась від думок.

І от той момент, яким я хочу поділитися. 

Ранок. 7:23. Сонце, яке просто колосальну енергію віддає мені, щоб я прокинулась. Правду говорив мені один мудрий чоловік: радій простим речам.  Мозок не вірив, але мені стало краще. Я вже мала силу піднятися з ліжка, вийти надвір. Сонце гріло, і відразу виникло бажання щось робити. Різні ідеї, проекти, і все таке. Прийшло те, чого я чекала. Передчасне просвітлення.

Такі штуки приходять до мене після 2-х фільмів: Бійцівського клубу і 99 франків. Я просто починаю заново відбудовувати свій світогляд. Знаєте, це як викинути чернетку, розписану, замальовану, і взяти нову. Чисту чернетку, в якій заново можна малювати, писати. Так, це чернетка, але вона свіжа. Та й чистовиками я не користуюсь.

Всі мої вірші ніколи не переписуються сотню разів. Я катастрофічно не люблю, щоб потік думок був ідеалізований. Козляча рима – най так і буде. Втратилась сюжетна лінія, перейшли на іншу тему – так і має бути, якщо ти того так хочеш, якщо ти так відчуваєш. Ти – художник, і маєш право на своє бачення.  Хочеш творити – твори. Людям подобається ідеальність, так. За собою помічаю жилку перфекціонізму, коли три чашки стоять ручками до стіни, а одна розвернута, то мене аж теліпає, і я це так не зможу лишити. Але в картинах я не досягаю цього, як і в віршах. Імпресіоністи – от ті люди, які мене надихають на щось нове.

Продовжується день. Я знаю, що ненавиджу всіх навколо, вони не так бачать проблему, намагаються загнати мене в стандарт, який їм подобається. Але знаю точно одне – я не зобов’язана любити всіх, і налаштовуватись на їхню хвилю. Мені треба знайти себе в житті. І вже точно вирішено, що треба робити далі.

Лінія малюється заново, це чергова спроба. Жаль, що пам’ять не можна стерти гумкою. Але можна знову малювати в чернетці, чи не так?

Читайте мій блог, будьте розумничками, і пам'ятайте: все можна почати заново, якщо вміти відпускати минуле.

P.S.: At Sea – Something In The Way (Nirvana Cover). 

Люблю вас;3

XO