#DayInKyiv. Київ - "традиція" чи місто, перенасичене постмодерном?
Ще з того самого моменту, як нам сказали, що ми їдемо в Київ, ми раділи і думали про одне - нарешті кудись вирвемось. І вирвались! 8 квітня рушили всі разом до столиці України, до царства заклопотаних людей і завантажених доріг - до Києва.
Востаннє я там була не так давно, тому кардинальних змін не побачила, хіба що мене порадували дерева з набубнявілими бруньками і квітучі абрикоси.
Їхали ми, і зупинились біля Києво - Печерської лаври. Перша думка - тобто? Ми ж мали поїхати в музей декоративно - прикладного мистецтва?
Виявляється, він знаходиться на території лаври. Я сумувала за цим місцем, чесно. Не знаю як кому, але мені там дуже спокійно і добре. Пам'ятаю, як 3 роки тому я була там, і перед вступом просила у Нестора вступу на філологію (бо його вважають заступником майстрів слова - філологів, журналістів, письменників та поетів). От і вийшло так, що я вже три роки навчаюсь на факультеті української філології.
Після цього ми поїхали туди, де мені зірвало культурний дах, де зламались стереотипи, і після чого я ще не могла відійти довгий період часу - це Pinchuk Art Centre.
Оскільки в нас забрали фотоапарати, то фото мало, і вони не якісні. Але не в тому суть.
Суть в тому, що ти там відчуваєш.
Два величезні поверхи інсталяцій, в кожній з них є якийсь контекст, кожна з яких викликає то відчуття здивування, то захоплення, то відрази. Найбільше сподобались крісла - мішки, в яких можна було вмоститися і дивитися фільми. Але не просто фільми, а картини, які розповідають ту чи іншу історію.
На шостому поверсі є чудове кафе з прекрасним видом на Київ.
І все ж, головне питання - чи Київ є традицією, чи чимось постмодерним і незрозумілим?
Після того, як ти виходиш з арт - центру, ти бачиш людей, які постійно кудись поспішають, і не бачать тієї шикарної архітектури, яка довкола.
Мало хто розуміє сучасне мистецтво, а воно нам вказує на проблеми сучасної людини - і гендерної нерівності, і утиски людини, і війни, і голод. Кожен митець відчуває це тонко і по - своєму, тому треба просто відчути, і намагатися не думати багато про це.
Але традиційність столиці не викинути. Її велич, багатство і краса - це те, що змушує повертатися туди ще раз і ще раз.
Востаннє я там була не так давно, тому кардинальних змін не побачила, хіба що мене порадували дерева з набубнявілими бруньками і квітучі абрикоси.
Їхали ми, і зупинились біля Києво - Печерської лаври. Перша думка - тобто? Ми ж мали поїхати в музей декоративно - прикладного мистецтва?
Виявляється, він знаходиться на території лаври. Я сумувала за цим місцем, чесно. Не знаю як кому, але мені там дуже спокійно і добре. Пам'ятаю, як 3 роки тому я була там, і перед вступом просила у Нестора вступу на філологію (бо його вважають заступником майстрів слова - філологів, журналістів, письменників та поетів). От і вийшло так, що я вже три роки навчаюсь на факультеті української філології.
три роки тому
зараз
Музей декоративно - прикладного мистецтва - це щось! Багатство предметів вишивки, різьблення, гутництва, гончарства, ткацтва плюс роботи Катерини Білокур та Марії Приймаченко покорили моє серце. Коли все життя мрієш побачити їх картини вживу, і бачиш їх, бачиш ті деталі зблизька - ці відчуття не можна передати словами. Раджу всім і кожному відвідати цей музей, краще один раз побачити, ніж сто разів розповісти.
Далі в нас був вільний час, і ми ходили по території лаври та фотографувалися.
Після цього ми поїхали туди, де мені зірвало культурний дах, де зламались стереотипи, і після чого я ще не могла відійти довгий період часу - це Pinchuk Art Centre.
Оскільки в нас забрали фотоапарати, то фото мало, і вони не якісні. Але не в тому суть.
Суть в тому, що ти там відчуваєш.
Два величезні поверхи інсталяцій, в кожній з них є якийсь контекст, кожна з яких викликає то відчуття здивування, то захоплення, то відрази. Найбільше сподобались крісла - мішки, в яких можна було вмоститися і дивитися фільми. Але не просто фільми, а картини, які розповідають ту чи іншу історію.
На шостому поверсі є чудове кафе з прекрасним видом на Київ.
І все ж, головне питання - чи Київ є традицією, чи чимось постмодерним і незрозумілим?
Після того, як ти виходиш з арт - центру, ти бачиш людей, які постійно кудись поспішають, і не бачать тієї шикарної архітектури, яка довкола.
Мало хто розуміє сучасне мистецтво, а воно нам вказує на проблеми сучасної людини - і гендерної нерівності, і утиски людини, і війни, і голод. Кожен митець відчуває це тонко і по - своєму, тому треба просто відчути, і намагатися не думати багато про це.
Але традиційність столиці не викинути. Її велич, багатство і краса - це те, що змушує повертатися туди ще раз і ще раз.
Читайте мій блог, будьте розумниками і пам'ятайте: мистецтво - це невід'ємна частина нашого життя. Збагачуйте душу і не будьте осторонь минулого і сучасного.
Люблю вас♥
XO
Коментарі
Дописати коментар