Актуалізація: фінал ліги, постійний страх і тяжкий кінець року.

Актуалізація  - це той розділ, в якому я розповідаю про новини зі свого життя, що відбувається і про що я думаю/мрію/планую. 
Вибачте, що довго не писала сюди, бо життя занадто сильно мене закрутило. Я намагаюсь не зірватися вниз. 

ФІНАЛ ЛІГИ

Ми рік грали в Черкаській обласній лізі КВН. Фінал був тяжким, ми зробили достатньо багато помилок, за які я себе буду ще довго звинувачувати, але я вдячна всій родині КВН за те, що вони нас підтримують. Це та гра, яка змушує мене постійно підніматися і йти далі, не боятися спілкуватися з людьми  і розряджати мозок від негативу. Я зіграла і в збірній, і зі своїм Казбєтом. Просто люблю вас, народ, ви робите мене кращою. 

І так, дякую за "кращу актрису". Це неймовірно, я не думала, що зможу грати на сцені, але виявляється, що щось та й можу грати. От вам ще декілька фото за сезон. 

команда КВН "Казбєт" 

збірна м.Черкаси, КВН-у 55 років

ПОСТІЙНИЙ СТРАХ

Якщо ви ще це читаєте, значить ми переходимо до не дуже приємних речей. Мені часто кажуть, що я перенавантажила себе. Робота, навчання, КВН, ще певні активності... Так, мені важко. Так, в навчанні тепер в мене найгірша ситуація за всі роки університету. 

В жовтні однієї ночі  в мене була істерика. Я сиділа до 5 ранку на кухні і вже зранку думала писати на роботі заяву на звільнення. Думала, що даремно я знайшла роботу, даремно я працюю. Хотілося спокійного життя студентки, просто ходити на пари, спокійно спати. 

Але потім, коли прийшла на ТРК, то в голові щось клацнуло, і випливла фраза: 

"А чому я маю здаватися, якщо моя робота мені подобається?"

Університет не буде вічно фігурувати в моєму житті. Мене не будуть вічно відчитувати, як маленьку дівчинку, за те, що я працюю,  і не завжди вчасно складаю предмети. На радіо я навчилась багатьом речам. Мене оточують розумні дорослі люди, від яких я чую такі речі, які допомагають зрозуміти багато чого. Мене навчили бути собою, бути сміливішою. 

І тут спрацьовує фраза: "Боротися до останнього". Хоч і страшно іноді йти в університет, слухати нарікання, моралі і вичитки, що я не нормальна успішна студентка. Так, після цього мені не дуже добре. Так, я більше плачу. Нервова система працює взагалі на автопілоті. 

Але в мене ще вірить декілька викладачів. Саме через їхню віру в мене є сили боротися. 

Інший страх пов'язаний з зовнішністю. Я не хочу мати вигляд такий, який маю зараз. Я буду над цим сміятися через декілька років, але зараз мені не дуже смішно. Наче і адекватно оцінюю ситуацію, але я для себе зрозуміла, що стала тихішою, більш замкнутою. Я не можу носити яскравий одяг (подвигом була покупка жовтої кофтини). 

А згадати себе на першому курсі, колір волосся і одяг. Все було яскраво, радісно, я не боялась себе.

Думала, що коротка стрижка трохи сколихне моє бачення ситуації. Цих радощів вистачило на декілька днів. 

Зараз хочу новий пірсинг. І хочу навчитися любити себе. 

А ще більше хочеться, щоб мене любили. І щоб підтримували так, як я це роблю. 

Часто віддаю свій час, увагу, сили іншим людям. Але це часто виявляється невдячною справою. 

Самотність - дійсно стрьомна штука. Раніше я вважала, що то підліткові бісики. З кожним днем це стає все більшою частиною реальності. 

ТЯЖКИЙ КІНЕЦЬ РОКУ

Сьогодні 11 грудня. До НР 20 днів. І скоріш за все, це буде знову самотній день. 

Я не вибиваю собі компанію, вже знаю, що це анріал, три роки це не спрацьовує, і в кожен НР я читаю книжку, випиваю чашку червоного сухого і йду спати.  Хочу попросити іншого:якщо ви бачите когось зі своїх друзів чи знайомих, які будуть самі на НР, то по можливості хапайте їх з собою святкувати. Ви не уявляєте, яка це буде допомога для них. 

Цей рік був важким. Але про весь рік буде окремий пост. 

Скажу одне - я зустріла цей новий рік у сльозах, так його і провела. Надзвичайно важкий рік закінчується. 

І якщо буде наступний, то він буде ще важчим. 

Я шукатиму квартиру, намагатимусь якнайкраще працювати і нарешті виділяти хоч краплю часу для малювання. Я давно не брала до рук пензликів, і акварельні фарби треба нові. Немає часу на цю терапію, яка справді мені допомагає розвантажити мозок.

Коли ти не робиш того, що любиш, світ здається найгіршим місцем. 

Я не знаю,  що мене в ньому тримає, але до дурощів я ще не дійшла. Хоча межа аж занадто тонка. 

Читайте мій блог, будьте розумниками і пам'ятайте: тримаючи за руку людей, яким це необхідно, як підтримка, ти оберігаєш від сліз їх батьків, рідних і друзів. Межі тонкі, і іноді один зрив може стати останнім. Не допускайте цього. Підтримка - це найголовніше.

ХО♥