Більше не буде того Різдва

Мені страшенно не хотілося, щоб все закрутилось саме так. Щоб ми з братом  майже не спілкувались, щоб я своїх бачила раз на місяць - півтора, щоб мене підкидало через дзвінки з дому о пізній порі.

Коли я довго (читати "постійно") мовчу вдома, то пишу все сюди в чернетки. Вони залишаться на потім, якщо я у випадку чого захочу лишити паролі від соцмереж. Розповідати рідним мало що хочеться, бо і вдома напружена ситуація. А що їм скажу?

Прояви паніки? Рутина? Несприйняття себе? Нескінченний список.

У моменти, коли мені погано, я згадую близьких людей, яких вже нема, і що вони говорили. Це був той неоціненний час, коли я навчилась слухати, але і сама могла розповідати. 

Налаштування на позитив не діє. Причина занадто проста. Бо нема постійно того, що я отримувала в родині. 

Увага і щира любов. 

Головне, чому мене навчили - бути уважною і доброю до всіх довкола. До тебе негативне ставлення - не будь, як вони. 

Ми пережили багато кризових моментів, але з роками ти розумієш - попри всі скандали тебе максимально оберігали. Ми навіть не уявляли, що "у молодшої можуть бути нервові зриви, паніка, істерики". Я завжди була занадто спокійною в силу своїх комплексів і характеру.

Щоб геть не злетіти з котушок, випрацювала принцип "під час привітання близьких тобі людей, не забувай обіймати". Тебе не обійматимуть першими. Я це усвідомила із величезним розчаруванням, але коли бачу своїх друзів, то думаю, що їм хочеться напевно тепла і уваги, для них це може бути важливо. Про себе чомусь в ці секунди не думається. Все ж, варто сподіватись, що колись і мені добро перепаде просто так, із щирих намірів. 

І от, піде перший сніг, і попри те, що вже скільки Різдвяних свят і НР ми святкуємо в колі родини або наодинці, згадаю те саме галасне Різдво, з колядками, розмовами. Я зазвичай засинала відразу, і батьки мене привозили вже уві сні додому. Заснула в бабці, прокинулась вдома. Оце була магія. 

У бабці вдома пахло травами, сухофруктами. На Різдво - часником. І це мене не дратувало, зараз це моя улюблена спеція. Це було збереження народних традицій, обрядів, пісень. Уся історія із гастрономією -  це від родини. Їжу не можна було розкладати аби як. Тільки рівно, симетрично. Для гостей - білі рушники. Скатертина, під столом сіно. Я там шукала квіти безсмертника. Такі маленькі, жовті, вони пахли медом. 

І головна ідея тоді була зібрати разом геть усіх. Геть усю родину, всіх родичів докупи, щоб ніхто не лишався на самоті. 

Ми звикли жити в гурті. Як би хто в родині не сварився, було всякого, але у випадку чого всі бігли допомогати. 

І от прийшло те життя, якого я ніяк не хотіла. Ти маєш вибудовувати нову частину родини навколо себе. Немає нічого, все з нуля. Інша частина розсипається і зникає на очах.