Чому марші "за рівноправність" в Україні вважають соромом?

Сьогодні у містах України відбулися Марші за права жінок. Мої колеги - журналісти та журналістки пишуть різні матеріали - і скандальні, і простіші.

Фейсбук активізував диванні війська, і вони почали активну атаку. Коментарі типу "нєдальокіє вульви", "лєсбіянкі", "зачєм той фємінізм" доводить до стану "Господи, де моя викрутка, зараз виколю собі очі".

В країні, де немає захисту прав ні жінок, ні чоловіків, ні різних соціальних прошарків населення, де нема сексуальної освіти (взагалі, бо говорити з дітьми та підлітками про безпечний секс - божеупасі), де ти боїшся влітку ходити в платті, бо тебе можуть згвалтувати (бо ти в платті, смішно, правда?), де молодих дівчат поливають фарбою та зеленкою за намагання відстояти своє право на рівність... В такій країні тобі (і мені, насправді) важко жити.

Розкладемо по поличках все, що ми могли бачити, і як на це можна реагувати:

1) Мітинги. Ви або "за", або "проти", або нейтралітет - ваш формат. В Конституції є пункт про свободу слова. Вам це не подобається? Будьте вихованою людиною, поматюкайтесь подумки і біжіть у своїх справах. Подобається ідея - підтримуйте. Але не будьте "фейсбучним пустоголовком/ою", і не поливайте гівном те, в чому не тямите.

2) Плакати з оголеними жінками/частинами тіла. Реакція людей, наче дев'ятикласників, які на уроці біології почали вчити статеву систему людини (як точно називається та тема - не згадаю). Одні хіхікають і роблять селфі на фоні, інші кричать "срамота!". Один коментар змусив мене посміхнутись: "Рєбята, роздіньтесь, та подивіться на себе в дзеркало. Шо ви там не бачили?". Дійсно, нічого "екстримістського" в цьому не вбачаю. Ці ж малюнки вас не б'ють - ні. В чому тоді питання? Чому дорослі тьоті і дяді соромляться намальованих, НАМАЛЬОВАНИХ геніталій?

3) Своє "фєєєєє" в соцмережі. Мій пост - це те саме "фе".

Мене дивує, наскільки різні є люди в цьому світі. Кожен з нас має повноцінне право на самовираження. Чи ми прогресивні, чи консерватори - ми маємо бути, перш за все, адекватними. У минулому про це було соромно говорити. Було соромно говорити про різні аспекти життя жінки. Якби я була чоловіком, то говорила б про аспекти життя чоловіків, які в них є проблеми. Їм теж не солодко.

Я дівчина, в майбутньому - жінка. Про наші "дівочі" питання можу багато розповісти:

1) Ми не маємо соромитись розповідати про "критичні дні", і придумувати їм назви, типу "красний дєнь калєндаря", щоб ніхто, не дай Боже, не здогадався. Це нормально, знати про своє тіло більше. Це нормально - говорити, що вам під час місячних може бути погано. Дівчат може нудити, можуть бути запаморочення і болі внизу живота. Ми втрачаємо кров. Хоч і небагато, але це загадковий процес всередині нас, і він не проходить мирно. Але це природно, і це не має бути соромом для дівчини.

Дівчата, якщо вам соромно брати прокладки чи тампони на касі - не соромтесь. Це ваш комфорт і здоров'я. А здоров'я - це велика цінність.

2) Більшість з вас знають програму на одному з телеканалів "Давай поговоримо про секс". Так, це, звісно, не ідеальний приклад того, як треба суспільству розповідати про статеві стосунки. Але прогресивні країни світу ввели цей предмет в освітню програму. Дітям розповідають, як вберегтися від хвороб/інфекцій, які передаються статевим шляхом, розповідають про статеве дозрівання, вагітність, батьківство, ризики переривання вагітності самотужки... Про це все не розповідають у нас, бо...соромляться. Батьки з жахом чекають питання "мам, тат, а що таке секс?". Батьки мовчать, а діти лізуть за відповідями в інтернет, шукають там порнографію, яка викривлює сприйняття статевих стосунків, далі ми маємо проблеми - незапланована вагітність, незахищений статевий акт, що іноді призводить до інфікування і т ін. Про це не треба боятися говорити, це одна із фізичних складових життя людини. Чим більше ми будемо знати про наше тіло, тим краще будемо жити. Обізнані - значить озброєні. Від цього питання ведемо гілочку, пов'язану з дівчатами - гінеколог.

3) Навіть плановий огляд у гінеколога супроводжується коментарем "ти шо, заразилась?". Штооо? Це просто плановий щорічний огляд. Він треба, щоб відстежувати свій стан здоров'я. На щастя, для мене є закон в голові: профілактичні огляди - це необхідність, і це не соромно.

Щороку, коли я сиджу під кабінетом гінеколога, бачу багато дівчат, які закатують мамам істерики. "Я не піду, мені страшно". Що роблять жінки? Кричать. "Ти шо, від мене шось скриваєш? Шо за істєріки!". Їх мами теж бояться лікарок та лікарів. Але вони не хочуть нам поганого, це їх робота - зробити нас здоровими. Моя лікарка - приємна жінка. Вона дійсно, як подруга, в якої не соромно запитати все, що мене цікавить. Так і має бути. Ми маємо запитувати, вони нас мають консультувати.

Від цієї обізнаності - починаючи з уроків у школі і закінчуючи профілактичними оглядами - залежить моє здоров'я. Але в нас в країні про це часто мовчать, і соромляться говорити.

4) Сексуальний і психологічний тиск. Він всюди - і на роботі, і в університеті. Те, що ми молоді дівчата, не означає, що даємо згоду на домагання чоловіків. На превелику радість, більшість моїх знайомих хлопців та чоловіків - адекватні люди. Але деякі особини дозволяють собі більше. На що отримують мій гнівний потік моралі і матюччя (на щастя, володію технікою максимального психологічного тиску). Але в такий момент може спрацювати самозахист, і хтось може отримати гарний удар в печінку, або в голову. Куди потраплю. І матиму на це повне право.

Та краще вам запам'ятати - не лізьте. Бо це може дуже погано закінчитися.

Чоловіків ми сприймаємо, як захисників. Але ми рівноправні захисники. Згадайте, скільки ви знаєте жінок - медиків, чи жінок - військових? Знаю багато таких.

На війні страшно всім - і чоловікам, і жінкам. Але обидві сторони вміють переступати через себе і захищати інших. А краще, коли всі працюють в команді, і захищають один одного.

5) "Він мене постійно гвалтує", або "домашня проституція". Любов має бути взаємною, як і будь - які фізичні контакти. Є така штука, як "особистий простір". Ніхто, наголошую, НІХТО не має ні юридичного, ні законнолюдського права вас чіпати, тим паче, домагатися і посягати на ваше тіло. Якщо дівчина, в адекватному стані, за своїм волевиявленням згодна на статеві стосунки - ваше право, чи погодитись, чи ні. Абсолютно те саме стосується чоловіків. Якщо хоча б один партнер не згоден - це їх право, і це право треба поважати.

6) Кар'єрний зріст. Так, жінкам менше платять. Нас не сприймають, як керівників.

У оточенні хлопців мою думку іноді не чують. Але я змушую їх чути. Варто не боятися сказати те, що думаєш. Можливо я не така раціональна, але я більш креативна. Так, я не приземлена, але я чудово вигадую римовані штуки. І якщо ми працюємо разом, то я слухаю своїх колег, і колеги мають чути мене. Іноді чують, іноді ні. Або ми починаємо полеміку. Насправді, дискусії - чудова річ. Бо після них ми знаходимо щось оптимальне.

Ну ось, ти дочитав чи дочитала до кінця. Знаєш, бути молодою дівчиною на початку кар'єрного сходження - не так вже й легко. Так, мені страшно ходити вулицями ввечері. Так, можливо я не така сильна фізично.

Але в мене, як і в мільйонів українських дівчат є розум, майже повна вища освіта (ще рік). Я працюю, піклуюся про своє здоров'я, але іноді не розумію: чому мене не сприймають серйозно, чому в очах більшості чоловіків я є тілом, і не більше?

Часто, молоді дівчата стають об'єктами насилля. Насилля всяке є - психологічне, сексуальне, домашнє... Взагалі, життя має бути таким, щоб ми і не знали про це.

Тут і є головне питання: чому чоловік вважається сильною статтю, захисником?

Бо і чоловіки є всілякі.

Це рядки вдячності тим чоловікам, які сприймають нас, як рівноцінних собі. Які не дозволяють собі зайвого, не образять словом, піклуються про нас, виховують нас, які не бояться запропонувати "бізнес-справу порівну". Які засуджують тих чоловіків, які б'ють і гвалтують жінок, які виховують своїх доньок адекватно і гідно.

А є ті, які нас не сприймають. Ми для них просто "красіве м'ясо", яке виховують кулаками, і з яким можна робити все, що завгодно. "Вона ж должна підкоряться, її місце на кухні".

От від таких ми ховаємось за спинами адекватних. А якщо немає за ким ховатись, то беремо зброю до рук, і йдемо захищати тих дівчат та жінок, які в біді.

Всі, хто не з нами - проти нас.

Всім дівчатам, дівчаткам, жінкам, пані, леді, мамам, бабусям, сестрам, хрещеним, племінницям, тітонькам, колегам, коліжанкам бажаю бути на висоті і досягати своїх цілей.

Наш головний ворог - страх. Якщо будемо сміливими - будемо жити щасливо.

Щасливих днів Вам♥