Подорож у Вінницю та постдепресія.

Мене це місто здивувало тим, що воно справді є європейським. Тебе пропускають через дорогу машини, Люди посміхаються та залюбки допомогають знайти тобі дорогу до галереї чи музею. Продавці кави на вулицях запитують як справи та просять посміхнутися. Місто й справді гарне, дуже сподобалась поїздка туди.
І коли я повернулась додому, в мене настала депресія. Бо в моєму рідному Корс все таке сіре, люди черстві, і нема нічого гарного, окрім природи в парку чи біля дому.
Ото так і живу. Вже добрих 2 тижні я не можу знайти собі веселого настрою, бо нема з ким поговорити, мене не обіймали вже хто за скільки. Я лише обіймаю кошеня, та й навіть воно роздряпало мені руку, погризло пальці і побігло їсти мишу. Мені вже треба осінь, бо то не діло, так і зовсім згоріти можна.