В стонадцяте про університет. Стаття з хештеґами #пічальбольуніженіє і #жиза.
Не буду повторювати, в якому університеті навчаюся, якщо читаєте мій твіттер, то знаєте.
Думаю, що мені пора писати стенд-ап програму. Розсмішити цими історіями можна кожного.
Через 6 днів на пари. 3 курс 2 семестр.
Мене звати Аня, майже 20 років від народження, 3 семестри без стипендії, колишня староста. Порушник дисципліни, лінива ханига і творча на всю голову, та не туди. І от моя історія життя в університеті.
Відразу пам'ятаємо - я погано про свою альма матер не говорю, але і не кажу, що в нас " рай на зімлє". У нас не бурсітєт, але і не рівня ЛНУ чи Шеви. Нормальний заклад, більш - менш молодий викладацький склад. Але в когось таки лишились замашки радянського союзу щодо дисципліни та методів викладання - оцінювання.
В зміни в університеті не повірю, поки не відчую на собі, що вчитися мені комфортно, і що я не буду принижена оточенням при першій же нагоді через зовнішній вигляд, соціальний статус чи мої проблеми з запам'ятовуванням.
Все, про унік хороші слова написала, тепер про сьогоднішній день.
Сиділа я, писала книжечку. Стало сумно, полізла в нет і на очі попалась стаття, в якій мова йшла про необхідність не озвучувати оцінки під час навчального процесу. Я особливо в неї не вчитувалась, бо коли мені привселюдно ставлять на парах двійку, і кажуть, що Аня - це лінива паскуда, то думаю собі - якщо завтра зі мною щось станеться, то я б не хотіла сьогодні зациклюватись на цьому. Простіше кажучи у 90% таких ситуацій мені відверто пофіг, але не на оцінку, а на думку оточення(пробачте за лексику, хочу досягнути правильного забарвлення). Вважаєте, що я непрасвєтная тупіца - наздоровлє, мені від вашої думки щастя не додається.
Цілу зиму я доводила до ладу свою нервову систему і шукала логічне пояснення всьому, що відбулось в моїй альма матер за ці 3 з половинкою роки.
Блаблабла, повернусь до суті. В тій статті був рядочок, від якого всередині мене прокинувся вулкан емоцій - треба отримувати задоволення від навчання в університеті. Боже, в мене купа думок, і я маю їх лишити тут, поки моє снодійне подіє (так, до мене повернулось безсоння). Тож поговоримо про аспекти навчання, коли ви творчі на всю голову.
1)МРІЇ
Коли ми проектували на архітектоніці книжку я вирішила бути чесною, не вигадувати велосипед і подала задум про невеличку штуку, яку я вже пишу четвертий рік. То є серйозна стаття про вплив медикаментів на нейрологічні процеси - от одна з головних ідей мого життя. Я цим не просто цікавлюсь, мені довелось це все пережити. І це скоріше не щось дуже медичне, а свій власний досвід. Так про що я. Всі просто поржали, і сказали, шо Аня, не тупи. Ти такого не напишеш.
От так і знищуються мрії. Особливо, якщо суспільство не знає твого життя більш ніж на 60%.
Університет - це дві крайності. Всі або занадто серйозні, або занадто веселі. І те, і інше є зайвим.
Всі думають, що я 95% часу або дурненька, або під кайфом. А як мені себе відчувати і вести, якщо навколо нема жодної людини з якою я можу поговорити про систему ВАКа, а завтра говорити про способи зупинки артеріальної кровотечі. Тижфілолог, божеупасі. Чому, я вас запитую, чому я, особисто я, маю спеціалізуватися ЛИШЕ на філології? Мій світ не зійшовся на цьому сегменті.
Люди, вам не зрозуміти мене, бо 3 роки тому в мені боролися криміналіст, патологанатом, художник, сценарист, видавець, прикордонник, актор, лікар і філолог української мови. Школа мистецтв + захоплення фізикою, хімією, криміналістикою і біологією - от моє джерело всіх мрій. Віддававши доки в університет я думала: "Я ж пишу, і пишу багато. Крутяк, навчусь грамотності, ого, ще й видавнича, буду знати як видавати, а раптом колись таки наважусь видати свою збірку. Здійснення мрії - це так просто!". Та ніфіга. Теорія, нерви, трохи неприємні моменти привсегрупного приниження - от так буде, якщо ти вчишся трошки не там.
Зараз, в мої неповні 20, я хочу одного. І це не мрії, це скоріш дике і тупе бажання - я хочу розуміння і спокою. Важко бути там, де тебе оточує гонка за стипендію, жополизство (і не кажіть, що такого нема), задрість і "обогі, шо ана на себе адєла, гдє фэшн". А фешн втратився з тої хвилини, коли я не заморочуюсь над своїм виглядом, і приходжу на пари не спавши, бо малювала цілу ніч. Того і не нафабувалася, одягла майку, сорочку, джинси, взяла все з собов і пішла слухати нуднющі лекції. Реально, такі дотошні, що краще б нам їх кидали в електронному вигляді.
Хіба це та мрія, яку мені так гарно розмалювали?
2) ВИКЛАДАЧІ
Тут багато розписувати не буду, бо знаю, що і викладцький склад університету читає мої письмена. Звичайно, я б розповіла багато речей, але краще то буде в мене в голові. Як тільки закінчу магістратуру - чекайте абсолютно чесний пост. Мені ще майже 3 роки вчитися, я не хочу, що до мене ставилися упереджено.
Є правило - кожен студент має свій рейтинг викладачів, специфіку взаємодії з ними (якщо хоче того). І кожен викладач так само (якщо того хоче), шукає правильний підхід до кожного.
Я не знаю кількості викладачів на нашому ННІ, але лише з 8 з них не було проблем та негативних моментів. На 80% була винна я через не бажання працювати та вчити матеріал, через свою "безвідповідальність" і проблемами з пам'яттю. Всім не так важливо, що в тебе провали в свідомості бувають. І я щиро бажаю всім студентам, щоб у вас з вашою макітеркою все було гуд. Бо я відхватила свою частину звіздариків за це.
Вдячна кожному з викладачів, які цікаво розповідають матеріал, ведуть кудись на екскурсії, проводять різні заходи, і не ставляться до нас, як до кількості. Саме той набір предметів я знаю досконало. Чомусь вивчити з нуля діалектологію і шрифтознавство мені було надзвичайно просто. І 70% успіху - це підхід до викладання предмету.
Історія: одного семестру я з СУЛМ отримала ледь натягнуту трійку, але то було заслужено. Я терпіла вибрики свого мозку цілий семестр (бо теорія для мене - це пекельне пекло), і тепер так вдячна за бездоганне (тепер, тоді я була чайником в цій сфері) знання числівника та займенника. Вимогливість і вміння зацікавити - дві складові успіху. Хай я буду в істериках кидатися книжками, рвати зошити і ламати ручки з олівцями, але посеред ночі розбудіть мене і запитайте розряди числівників за семантикою, і я вам їх скажу. От це той результат, якому треба радіти. І головна валюта за ці знання - абсолютна і непохитна повага до викладача і мотивація стати краще.
Знайте, що в університеті не можна бути з усіма в гарних стосунках. Я не падарачєк, і через це з багатьма викладачами в мене не ладиться. Багато плакала через це, і не розуміла, чому інших поважають, а мене не дуже. А потім просто змирилася. І як каже психолог:" Скільки людей, скільки і буде думок про тебе".
Про думки людей: 3)АВТОРИТЕТ
Я можу написати книгу "Як бути мерзенною старостою. Тюторіал для чайників.".
Моя педантичність мене погубила. Я вже не староста цілий семестр, і от що зрозуміла:
-дуже люблю допомогати людям, і думати за всіх, через це тричі прогорала зі стипендією (отримувала стипендію лише 2 семестри, станом на сьогодні я три семестри підряд без неї).
-люди все одно брешуть тобі для особистої вигоди.
-в уніку думати за себе - це найкраще вміння.
Ще місяць тому я хотіла дуже повернутися на цей пост, і вважала, що мене там ще чекають.
Та пофіг всім, і мені байдуже стало. Тепер я менше переживаю, і почала відкриватися моя темна сторона - Аня почала багато лінитися, не вважати за потрібне доводити щось комусь. Реально, моя осіння історія (читати "катастрофа") підкосила добряче.
Я заробляла собі авторитет серед викладачів, і заробила скоріше не дуже хороше обличчя. А мені і досі соромно за те, що вела себе іноді, як... (тут має бути дуже багато лексики, яка ні в які рамки) неадекватна. От так.
Авторитету в мене нема. І мене й не згадає ніхто, коли я піду з лона мого університету. Нічого особливого, чергова лінива студентка.
4)АТМОСФЕРА
Ви не думали, чому ми прогулюємо пари? Добре, що я таким не страждаю, та я часто помічала, як мої знайомі тікали в сусідні двори, на курілку, в центр, куди завгодно, але не в атмофсеру пар, де...
ХВИЛИНКА САРКАЗМУ
Сцена 1: битва під Жовтими Водами
- Виграє відповідь на питання той, хто.....мгмммм, той в кого 100500 оцінок, автоматом екзамен і жись прікрасна.
- Але в мене нема...
- І в мене (в цей момент 27 осіб з'єднуються в поєдинку, щоб вибити зуби супернику при першій нагоді).
- Тиихо, ти хто, я тебе не знаю, в тебе нема оцінок, перездача буде, іди прогулюй, тебе скоро виженуть.
Хто розуміє жарти, той уявив мене. Я сиджу в цей час на "гальоркі" і читаю. Або просто чекаю, коли мене раз на 14 пар спитають.
Атмосфера дружелюбності - це міф. Такого не буває. Якщо всім даватимуть стипендію, або всім скасують її - от тоді друзями будемо, а зараз аж ніяк. Не вірю, і не повірю ніколи.
5)ОЦІНЮВАННЯ
Оцінки - це така фігня. Можна отримувати 5, і не розуміти матеріалу. Зазубрити - списати і все. Можна отримувати три, але бути підкованим в теорії-практиці, і окремо. Можна отримати двійку, бо ти комусь не подобаєшся (було діло, я цього приховувати цього не збираюсь). Буває все.
Але я вас дуже прошу: не соромте на всю аудиторію через не виконане ДЗ, чи через те, що я не зрозуміла матеріал.
Дідько його зна, що було вчора, і що було в житті студента. Може він цілий вечір рвав від отруєння, або потрапив в неприємності, або приїхав після погребин рідної людини.
І робити висновки, що не зробила ДЗ, бо десь на клубасах висіла - ви краще спитайте моє оточення, чи хоч раз я була в клубах? Чи хоч раз десь виходила з гуртожитку гуляти ввечері?
Мені хочеться вийти через вікно, коли мені говорять подібне. Коли в кожного з нас можуть бути свої проблеми. Якби в мене не було талантів, то було б мені чудово - вивчила пари і спати. А так в мене список великий, від вечірньої йоги і читання не програмної літератури до гри на гітарі і малювання.
Запам'ятайте - не виконане ДЗ - це незацікавлення предметом. Це не лінь. Чомусь домашки з предметів, які ми любимо і хочемо зрозуміти, робляться за тиждень, красиво і виважено.
І оцінка, яку ставлять студентові чи учневі - це не показник того, яка людина насправді.
Я вам з гордістю скажу, що я маю діапазон і постановку вокалу, якого немає у багатьох із вас.
Не кожен з вас знає принаймні 10 акордів на гітарі. Ви не грали на віолончелі і скрипці.
Ви можете малювати так, як я? Я не професіонал, і є кращі за мене, але я пишаюся тим рівнем, який зараз маю.
Ви можете писати історії або вірші? А я от можу, і хай вони без рими і ритму, я не пишу для рамок, бо вмію висловити в хоч якійсь формі те, що відчуваю. Мало того, на моєму рахунку 5 наукових робіт, їх успішний захист і участь у всеукраїнському конкурсі в категорії екологічної інженерії. (курсова для мене - це не наукова робота, це тупе списування з книжок і перевинахідництво велосипеда).
Ви можете читати з швидкістю 35 сторінок за 5 хвилин з повним розумінням прочитаного? Не думаю.
І не зважаючи на ці всі вищеподані тези я хороший філолог. І мої вміння аж ніяк не вимірюються оцінками. Мої вміння будуть вимірюватися знаннями моїх учнів.
А те, що мені не цікаво...це або неправильно вибрала, або...другого не дано.
100% студентів залежать від матеріального становища сім'ї. Кинути і вчитися деінде? В мене немає коштів. Це знову ж той радянський стандарт - вчись там, на що вистачить коштів.
Як шкода, що я нічого не можу з цим зробити.
Хоча не так все страшно. Українська мова - це дійсно той предмет, який би я викладала. Але це не покликання всього мого життя. На превеликий жаль.
Хочу писати сценарії, займатися психіатрією або криміналістикою. Ще хочеться грати в оркестрі і співати в опері.
Але все це лише мрії.
Мій університет виховав в мені бунтівника, бійця, який може спати по 2 години на добу, забувати їсти, вчити тонну матеріалу за ніч і не боятися нічого.
Я вдячна за це. За залізне вміння терпіти поразку. І щораз, щосеместру будувати план наступу, розмазувати соплі і говорити: "Ви ще дуже пожалкуєте, що недооцінювали мої вміння і знання". Обіцяю і цього разу.
Фінансова ситуація дійшла до критичних показників. Тепер шлях до стипендії буде по головам, чесними - нечесними шляхами. Бо досвід показав: граєш чесно - об тебе витруть ноги так, що вистачить надовго.
Коли доля кидає добрих людей, вони змінюються назавжди. Цей біль переростає в агресію, яка потім грає в тандемі з бажанням досягти свого, в усіх сферах цього життя.
Якщо вам моя писанина здалась неналежною, то...таке життя, змиріться. Я не зобов'язана виправдовуватись за свої почуття і за правду.
Я так думаю. Це моє особисте бачення.
Читайте мій блог, будьте розумниками і пам'ятайте - вибирайте університет з розумом, і не дозволяйте витирати ноги об себе. Ви живете не для того, варто боротися за себе до останнього.
Думаю, що мені пора писати стенд-ап програму. Розсмішити цими історіями можна кожного.
Через 6 днів на пари. 3 курс 2 семестр.
Мене звати Аня, майже 20 років від народження, 3 семестри без стипендії, колишня староста. Порушник дисципліни, лінива ханига і творча на всю голову, та не туди. І от моя історія життя в університеті.
Відразу пам'ятаємо - я погано про свою альма матер не говорю, але і не кажу, що в нас " рай на зімлє". У нас не бурсітєт, але і не рівня ЛНУ чи Шеви. Нормальний заклад, більш - менш молодий викладацький склад. Але в когось таки лишились замашки радянського союзу щодо дисципліни та методів викладання - оцінювання.
В зміни в університеті не повірю, поки не відчую на собі, що вчитися мені комфортно, і що я не буду принижена оточенням при першій же нагоді через зовнішній вигляд, соціальний статус чи мої проблеми з запам'ятовуванням.
Все, про унік хороші слова написала, тепер про сьогоднішній день.
Сиділа я, писала книжечку. Стало сумно, полізла в нет і на очі попалась стаття, в якій мова йшла про необхідність не озвучувати оцінки під час навчального процесу. Я особливо в неї не вчитувалась, бо коли мені привселюдно ставлять на парах двійку, і кажуть, що Аня - це лінива паскуда, то думаю собі - якщо завтра зі мною щось станеться, то я б не хотіла сьогодні зациклюватись на цьому. Простіше кажучи у 90% таких ситуацій мені відверто пофіг, але не на оцінку, а на думку оточення(пробачте за лексику, хочу досягнути правильного забарвлення). Вважаєте, що я непрасвєтная тупіца - наздоровлє, мені від вашої думки щастя не додається.
Цілу зиму я доводила до ладу свою нервову систему і шукала логічне пояснення всьому, що відбулось в моїй альма матер за ці 3 з половинкою роки.
Блаблабла, повернусь до суті. В тій статті був рядочок, від якого всередині мене прокинувся вулкан емоцій - треба отримувати задоволення від навчання в університеті. Боже, в мене купа думок, і я маю їх лишити тут, поки моє снодійне подіє (так, до мене повернулось безсоння). Тож поговоримо про аспекти навчання, коли ви творчі на всю голову.
1)МРІЇ
Коли ми проектували на архітектоніці книжку я вирішила бути чесною, не вигадувати велосипед і подала задум про невеличку штуку, яку я вже пишу четвертий рік. То є серйозна стаття про вплив медикаментів на нейрологічні процеси - от одна з головних ідей мого життя. Я цим не просто цікавлюсь, мені довелось це все пережити. І це скоріше не щось дуже медичне, а свій власний досвід. Так про що я. Всі просто поржали, і сказали, шо Аня, не тупи. Ти такого не напишеш.
От так і знищуються мрії. Особливо, якщо суспільство не знає твого життя більш ніж на 60%.
Університет - це дві крайності. Всі або занадто серйозні, або занадто веселі. І те, і інше є зайвим.
Всі думають, що я 95% часу або дурненька, або під кайфом. А як мені себе відчувати і вести, якщо навколо нема жодної людини з якою я можу поговорити про систему ВАКа, а завтра говорити про способи зупинки артеріальної кровотечі. Тижфілолог, божеупасі. Чому, я вас запитую, чому я, особисто я, маю спеціалізуватися ЛИШЕ на філології? Мій світ не зійшовся на цьому сегменті.
Люди, вам не зрозуміти мене, бо 3 роки тому в мені боролися криміналіст, патологанатом, художник, сценарист, видавець, прикордонник, актор, лікар і філолог української мови. Школа мистецтв + захоплення фізикою, хімією, криміналістикою і біологією - от моє джерело всіх мрій. Віддававши доки в університет я думала: "Я ж пишу, і пишу багато. Крутяк, навчусь грамотності, ого, ще й видавнича, буду знати як видавати, а раптом колись таки наважусь видати свою збірку. Здійснення мрії - це так просто!". Та ніфіга. Теорія, нерви, трохи неприємні моменти привсегрупного приниження - от так буде, якщо ти вчишся трошки не там.
Зараз, в мої неповні 20, я хочу одного. І це не мрії, це скоріш дике і тупе бажання - я хочу розуміння і спокою. Важко бути там, де тебе оточує гонка за стипендію, жополизство (і не кажіть, що такого нема), задрість і "обогі, шо ана на себе адєла, гдє фэшн". А фешн втратився з тої хвилини, коли я не заморочуюсь над своїм виглядом, і приходжу на пари не спавши, бо малювала цілу ніч. Того і не нафабувалася, одягла майку, сорочку, джинси, взяла все з собов і пішла слухати нуднющі лекції. Реально, такі дотошні, що краще б нам їх кидали в електронному вигляді.
Хіба це та мрія, яку мені так гарно розмалювали?
2) ВИКЛАДАЧІ
Тут багато розписувати не буду, бо знаю, що і викладцький склад університету читає мої письмена. Звичайно, я б розповіла багато речей, але краще то буде в мене в голові. Як тільки закінчу магістратуру - чекайте абсолютно чесний пост. Мені ще майже 3 роки вчитися, я не хочу, що до мене ставилися упереджено.
Є правило - кожен студент має свій рейтинг викладачів, специфіку взаємодії з ними (якщо хоче того). І кожен викладач так само (якщо того хоче), шукає правильний підхід до кожного.
Я не знаю кількості викладачів на нашому ННІ, але лише з 8 з них не було проблем та негативних моментів. На 80% була винна я через не бажання працювати та вчити матеріал, через свою "безвідповідальність" і проблемами з пам'яттю. Всім не так важливо, що в тебе провали в свідомості бувають. І я щиро бажаю всім студентам, щоб у вас з вашою макітеркою все було гуд. Бо я відхватила свою частину звіздариків за це.
Вдячна кожному з викладачів, які цікаво розповідають матеріал, ведуть кудись на екскурсії, проводять різні заходи, і не ставляться до нас, як до кількості. Саме той набір предметів я знаю досконало. Чомусь вивчити з нуля діалектологію і шрифтознавство мені було надзвичайно просто. І 70% успіху - це підхід до викладання предмету.
Історія: одного семестру я з СУЛМ отримала ледь натягнуту трійку, але то було заслужено. Я терпіла вибрики свого мозку цілий семестр (бо теорія для мене - це пекельне пекло), і тепер так вдячна за бездоганне (тепер, тоді я була чайником в цій сфері) знання числівника та займенника. Вимогливість і вміння зацікавити - дві складові успіху. Хай я буду в істериках кидатися книжками, рвати зошити і ламати ручки з олівцями, але посеред ночі розбудіть мене і запитайте розряди числівників за семантикою, і я вам їх скажу. От це той результат, якому треба радіти. І головна валюта за ці знання - абсолютна і непохитна повага до викладача і мотивація стати краще.
Знайте, що в університеті не можна бути з усіма в гарних стосунках. Я не падарачєк, і через це з багатьма викладачами в мене не ладиться. Багато плакала через це, і не розуміла, чому інших поважають, а мене не дуже. А потім просто змирилася. І як каже психолог:" Скільки людей, скільки і буде думок про тебе".
Про думки людей: 3)АВТОРИТЕТ
Я можу написати книгу "Як бути мерзенною старостою. Тюторіал для чайників.".
Моя педантичність мене погубила. Я вже не староста цілий семестр, і от що зрозуміла:
-дуже люблю допомогати людям, і думати за всіх, через це тричі прогорала зі стипендією (отримувала стипендію лише 2 семестри, станом на сьогодні я три семестри підряд без неї).
-люди все одно брешуть тобі для особистої вигоди.
-в уніку думати за себе - це найкраще вміння.
Ще місяць тому я хотіла дуже повернутися на цей пост, і вважала, що мене там ще чекають.
Та пофіг всім, і мені байдуже стало. Тепер я менше переживаю, і почала відкриватися моя темна сторона - Аня почала багато лінитися, не вважати за потрібне доводити щось комусь. Реально, моя осіння історія (читати "катастрофа") підкосила добряче.
Я заробляла собі авторитет серед викладачів, і заробила скоріше не дуже хороше обличчя. А мені і досі соромно за те, що вела себе іноді, як... (тут має бути дуже багато лексики, яка ні в які рамки) неадекватна. От так.
Авторитету в мене нема. І мене й не згадає ніхто, коли я піду з лона мого університету. Нічого особливого, чергова лінива студентка.
4)АТМОСФЕРА
Ви не думали, чому ми прогулюємо пари? Добре, що я таким не страждаю, та я часто помічала, як мої знайомі тікали в сусідні двори, на курілку, в центр, куди завгодно, але не в атмофсеру пар, де...
ХВИЛИНКА САРКАЗМУ
Сцена 1: битва під Жовтими Водами
- Виграє відповідь на питання той, хто.....мгмммм, той в кого 100500 оцінок, автоматом екзамен і жись прікрасна.
- Але в мене нема...
- І в мене (в цей момент 27 осіб з'єднуються в поєдинку, щоб вибити зуби супернику при першій нагоді).
- Тиихо, ти хто, я тебе не знаю, в тебе нема оцінок, перездача буде, іди прогулюй, тебе скоро виженуть.
Хто розуміє жарти, той уявив мене. Я сиджу в цей час на "гальоркі" і читаю. Або просто чекаю, коли мене раз на 14 пар спитають.
Атмосфера дружелюбності - це міф. Такого не буває. Якщо всім даватимуть стипендію, або всім скасують її - от тоді друзями будемо, а зараз аж ніяк. Не вірю, і не повірю ніколи.
5)ОЦІНЮВАННЯ
Оцінки - це така фігня. Можна отримувати 5, і не розуміти матеріалу. Зазубрити - списати і все. Можна отримувати три, але бути підкованим в теорії-практиці, і окремо. Можна отримати двійку, бо ти комусь не подобаєшся (було діло, я цього приховувати цього не збираюсь). Буває все.
Але я вас дуже прошу: не соромте на всю аудиторію через не виконане ДЗ, чи через те, що я не зрозуміла матеріал.
Дідько його зна, що було вчора, і що було в житті студента. Може він цілий вечір рвав від отруєння, або потрапив в неприємності, або приїхав після погребин рідної людини.
І робити висновки, що не зробила ДЗ, бо десь на клубасах висіла - ви краще спитайте моє оточення, чи хоч раз я була в клубах? Чи хоч раз десь виходила з гуртожитку гуляти ввечері?
Мені хочеться вийти через вікно, коли мені говорять подібне. Коли в кожного з нас можуть бути свої проблеми. Якби в мене не було талантів, то було б мені чудово - вивчила пари і спати. А так в мене список великий, від вечірньої йоги і читання не програмної літератури до гри на гітарі і малювання.
Запам'ятайте - не виконане ДЗ - це незацікавлення предметом. Це не лінь. Чомусь домашки з предметів, які ми любимо і хочемо зрозуміти, робляться за тиждень, красиво і виважено.
І оцінка, яку ставлять студентові чи учневі - це не показник того, яка людина насправді.
Я вам з гордістю скажу, що я маю діапазон і постановку вокалу, якого немає у багатьох із вас.
Не кожен з вас знає принаймні 10 акордів на гітарі. Ви не грали на віолончелі і скрипці.
Ви можете малювати так, як я? Я не професіонал, і є кращі за мене, але я пишаюся тим рівнем, який зараз маю.
Ви можете писати історії або вірші? А я от можу, і хай вони без рими і ритму, я не пишу для рамок, бо вмію висловити в хоч якійсь формі те, що відчуваю. Мало того, на моєму рахунку 5 наукових робіт, їх успішний захист і участь у всеукраїнському конкурсі в категорії екологічної інженерії. (курсова для мене - це не наукова робота, це тупе списування з книжок і перевинахідництво велосипеда).
Ви можете читати з швидкістю 35 сторінок за 5 хвилин з повним розумінням прочитаного? Не думаю.
І не зважаючи на ці всі вищеподані тези я хороший філолог. І мої вміння аж ніяк не вимірюються оцінками. Мої вміння будуть вимірюватися знаннями моїх учнів.
А те, що мені не цікаво...це або неправильно вибрала, або...другого не дано.
100% студентів залежать від матеріального становища сім'ї. Кинути і вчитися деінде? В мене немає коштів. Це знову ж той радянський стандарт - вчись там, на що вистачить коштів.
Як шкода, що я нічого не можу з цим зробити.
Хоча не так все страшно. Українська мова - це дійсно той предмет, який би я викладала. Але це не покликання всього мого життя. На превеликий жаль.
Хочу писати сценарії, займатися психіатрією або криміналістикою. Ще хочеться грати в оркестрі і співати в опері.
Але все це лише мрії.
Мій університет виховав в мені бунтівника, бійця, який може спати по 2 години на добу, забувати їсти, вчити тонну матеріалу за ніч і не боятися нічого.
Я вдячна за це. За залізне вміння терпіти поразку. І щораз, щосеместру будувати план наступу, розмазувати соплі і говорити: "Ви ще дуже пожалкуєте, що недооцінювали мої вміння і знання". Обіцяю і цього разу.
Фінансова ситуація дійшла до критичних показників. Тепер шлях до стипендії буде по головам, чесними - нечесними шляхами. Бо досвід показав: граєш чесно - об тебе витруть ноги так, що вистачить надовго.
Коли доля кидає добрих людей, вони змінюються назавжди. Цей біль переростає в агресію, яка потім грає в тандемі з бажанням досягти свого, в усіх сферах цього життя.
Якщо вам моя писанина здалась неналежною, то...таке життя, змиріться. Я не зобов'язана виправдовуватись за свої почуття і за правду.
Я так думаю. Це моє особисте бачення.
Читайте мій блог, будьте розумниками і пам'ятайте - вибирайте університет з розумом, і не дозволяйте витирати ноги об себе. Ви живете не для того, варто боротися за себе до останнього.
Люблю вас♥
XO
П.С.: фото взяла на просторах інтернету, помідорами за авторство в мене не кидатись.
Коментарі
Дописати коментар