Актуалізація: набір слів, які ніхто не читатиме.

На початку я завжди кажу, що актуалізація - це розділ мого блогу, де я розповідаю про щось нове, про події  і новини свого життя. 

Але я вросла в структуру і стала світло - сірого кольору. 

Тепер я одна із тисяч українських журналістів. Із новин особистого - нічого нового. Здається, я застрягла на дні, або в мене весняне загострення. 

Весняне загострення

Раніше, я була абсолютно впевнена, що в мене щось із психікою. Тепер, не можу зрозуміти - що саме. Точніше, я розумію, але не можу це прийняти і усвідомити. 

Якщо розумно - апатія. Якщо по - моєму - "технічне закисання". 

Не хочу прокидатися зранку. Довго піднімаюся з ліжка. Довго готую їсти, і як наслідок, не їм. Довго їду на роботу. Довгий і стабільний робочий день. Пишемо КВН, апатично і довго. Мене дратують і розчаровують жарти в мою адресу. Дибільні жарти, в яких нема сенсу. Я приповзаю додому, 20 хвилин кисну в душі і лягаю спати під asmr. І так щодня. Світшот чорний, світшот зелений, світшот жовтий. Чорні джинси. Кросівки бордові, кросівки сині. Одна і та ж музика в плеєрі. 

Кожен день перед сном я думаю про те, що мене більше не буде в проекті, якому я віддала рік. Згадую, як холодно всі реагували на цю новину. Я запустила університет, і не хочу туди йти тільки через те, що "ну нарешті ви соізволили явиться" та інші розповіді, що я нічого не здам, і що я гальмо.  Мені доведеться витягувати себе на сцену 24 числа, бо того кайфу вже нема. Схема ігор вирахувана настільки, що мені, як журналісту, це видно, наче через рентген. Це наче вибори президента, а я - екзитпол. 

Так, є козляче відчуття, наче всі зговорились, але то мозок викидає хімку, щоб все було не таке сіре. 

Фото в інста вже не такі цікаві, стопка нових книг, які я не читаю, новий одяг, який не дуже хочеться носити. Нова зачіска - ну такоє, не допомогло. 

"Нові новини"

Є купа питань, про які можна говорити - від фінансування і до контенту. Скілєти ми залишимо в шафі. 

Це робота, яка б мала мене розігнати. Я б мала напрацьовувати славнозвісну "хватку журналіста", ставати нахабною і гострою на язик. Але єдине, що я поки відчуваю - це тиск. Ні, не з боку працедавців, а з боку рідних і друзів. 

Мені незручно, коли кажуть: " О, то тебе по тєліку показують? Класно, то ти знамєніта тепер". Правда класно, коли в тебе нема ні сім'ї, ні вільного часу, ні думок, окрім "шо завтра знять? треба перекрить хронометраж! як умовити людину на коментар? де взяти транспорт? як не налажати?". Дивитись фотки однокласників на відпочинку в Буковелі, а собі сидіти в Че влітку в +30. Або стоп, я ж брала відпустку, щоб...ходити в університет. А, так. Логіка логічна. 

Батьки не чують про мої проблеми із  фізичним та психічним здоров'ям. Їм класно, їх донька не спилася в Корс, а вона робить "аж на обласному телебаченні, в обласному центрі, це ж так прєстіжно, оставайся робить. Важко? Ну а кому ж щас легко, шо ж ти тоді в жизні робить будеш, більше такої роботи не буде. Тобі гроші нада". 

Ти не маєш права на емоції, бо ти - лице медійне. Тебе на зйомках поливають брудом - посміхаєшся, і кажеш "так, так". Кидають чи спізнюються на годину на запланований час - "нічого страшного, ми все розуміємо". Ти маєш терпіти, бо є красиве слово "репутація". Ти ж мовиш від народу. А народ тебе на вулиці під час опитування посилає чи то до венеролога, чи то ще куди. 

А потім журналістам кажуть що "ТРК ваша фігова, і журналісти - шльондри та тварі продажні". 

Журналісти роблять розслідування на благо суспільства, шукають правду, знімають сюжети, розповідають чесну історію. 

Переслідування. Законом ми не захищені. Погрози. Прокуратура і поліція розводять руками. "Не маленька дєвочка, нема чого бояться". Смерть від вогнепальної. Хайп центральних телеканалів, свічечки на аватарках. Завіса. 

Твоє життя - це хоробрість і страх одночасно. Ти боїшся, але не маєш на це ніякого права. 

Бути журналістом - значить бути без особистого життя. Робота перетворює тебе на сіру масу. Вас таких тисячі. Всі хочуть бути відомими, ведучими чи просто класними кореспондентами. І тебе вважають ненормальною, коли кажеш "я просто роблю свою роботу, не займайте мене такими питаннями". 

Набір слів...

...якого не буде. Вся каша із того, що мене захоплює, дратує, хвилює, так колотить мій мозок, що я ненароком кинула свій ноут, коли щось хотіла написати. Мене роздратувало те, що я не можу сформулювати хоча б один абзац тексту. 

Відчуваєш себе паршиво. 

Особливо тоді, коли тебе ніхто не читає і не слухає. Слухає, але не чує. 

" Да, да, да, ты красивая, но таких как ты...".